Друге життя скляного намиста — пацьорків

/no lang

Людмила СТРАЖНИК

19 жовтня 2021

795

/if(!isset($page))

/no lang

/ article-social

/class="visible-block"

Покуття — один із п’яти етнорегіонів Івано-Франківщини. Попри схожість з іншими частинами області воно має свою особливість в одязі й прикрасах.

Друге життя скляного намиста — пацьорків

Продовгуваті прикраси на Івано-Франківщині називають герданами.

Саме на цьому акцентувала увагу відома майстриня та краєзнавець із міста Городенки Людмила Вонсуль на презентації свого доробку в селі Тишківці.

На зустрічі директорка Меморіального музею родини Шухевичів Марія Підлеснюк розповіла про походження скляного намиста, його поширення і традиційне плетіння, а наукові співробітниці музею влаштували показ народного вбрання. Ґердани та силянки є гарною оздобою й сучасного одягу.

Тишківці славляться своїми особливими традиціями, які тут плекають та примножують. Велику подвижницьку роль у цьому процесі відіграв Володимир Шухевич — відомий громадський діяч та етнограф, дід головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Голова місцевого осередку «Просвіта» Любов Романиця розповіла, що її родина була близькою із Шухевичами. На зустріч у музеї вона вдягла давню сорочку із традиційним тишківським вишиттям, яка дісталася їй у спадок. А її намисто зі скляних елементів, силянки та ґердани стали частиною тематичної виставки.

Людмила Вонсуль відтворює ці давні традиційні прикраси, відшукуючи зразки у старожилів. Цьогоріч на виставку «Ґердани — спадщина віків» в Івано-Франківському краєзнавчому музеї майстриня представила 154 експонати із колишнього Городенківського району, який вважається центром Покуття.

«Метою мого дослідження є культура Покуття. Ґердани — це загальна назва прикрас із бісеру, однак на Прикарпатті так називають подовгуваті вироби, а силянками — округлі, як комірці, під шию. І техніки їх виконання різняться. Є так званий покутський стиль, відмінний від гуцульського та бойківського. І на цьому треба акцентувати. Маю намір започаткувати «Пацьоркові премії» за відтворення місцевих зразків, зокрема тишківських. Вони впізнавані».

На виставці Людмила представила вже відтворені намиста — десятки виробів за зразками із різних сіл. Були й прикраси з бісеру тишківських майстринь Ніни та Вероніки Озарко, Наталії Дідик, Насті Етюк.

«Покуття — батьківщина виробів із пацьорків, — зазначила Людмила Вонсуль. — Їх носили дівчата і парубки, молоді ґазди та ґаздині. Смужки із дрібних намистин, нанизаних на кінську волосінь, а тоді нашитих на червону стрічку, юнки носили на шиї або на чолі, часом до тієї ж стрічки пришивали ще металеві прикраси. Чоловіки носили ґердани навколо капелюхів. Вдалося ідентифікувати багато візерунків, притаманних саме нашому етнорегіону».

Івано-Франківськ.