У Карпатах ліки під ногами

/no lang 111

Івано-Франківська область

Людмила СТРАЖНИК

5 грудня 2018

1629

/no lang 111

/ article-social

/article-heading

/no lang

Людмила СТРАЖНИК

5 грудня 2018

1629

/if(!isset($page))

/no lang

/ article-social

/class="visible-block"

У Карпатах ліки під ногами

Травник Микола Костюк родом із багатого на традиції села Криворівні, що у Верховинському районі. У самому центрі — пам’ятник Іванові Франку, який разом із тодішньою творчою інтелігенцією часто бував тут, набирався в Карпатах енергії. Тут черпав наснагу і Михайло Коцюбинський, що вилилося згодом у «Тіні забутих предків».

Гуцул із Криворівні Микола Костюк.

У Карпатах ліки під ногами.

Таємничість гір від того часу не змаліла.

«Зробити людині погано — то не штука, а от добре — значно важче. Але люди з молитвою і вірою в Бога сильніші і все перемагають», — розпочинає спілкування пан Микола.

Бесіда мимоволі заходить про відомого мольфара діда Нечая. Аякже, знав його, але... «Про живих не гріх розповідати, бо вони можуть підійти й оскаржити в разі неправди чи виправити неточність, а про мертвих не треба нічого говорити, бо вони вже не заперечать», — закрив тему Микола Костюк.

Про себе каже, що вчив колись у школі німецьку, мав неабиякий запас слів. Зі своїм учителем Мирославом Гавуцяком їздив на обласні олімпіади з іноземної, а ще з математики та фізики. Після служби в армії навчався в Тернопільському педінституті на фізматі, але через фінансову скруту не закінчив. Допомагав сільським дітлахам репетиторством, займався різьбою.

Микола називає себе травником. Упродовж літа живе високо в горах. Будує собі простий «прихисток». Збирає зілля. А головне — має час для роздумів.

«Мене дуже цікавить, чому гуцули колись довго жили, в горах є багато таких випадків, — розмірковує співрозмовник. — Наші предки хату де-небудь не будували, а дивилися, де велика енергетика, де худоба лягає спати. Ніколи — в багно, а в «загрудок» — де травичка хороша росте, щоб сонечко сходило у вікно і заходило. Дерево рубали в стані спокою, зимовими місяцями. А не так, як нині — будь-якого дня, та навіть у червні, який для зрубаного дерева означає «гнилень». По-давньому — це найслабше дерево, його з’їдає «корник-червачок». Зруб мав рік вистоятися, висохнути. Майстри зводили хату, накривали й залишали. Так будинок мав увійти в нормальний стан, осісти. Аж тоді закладали вікна-двері, робили стелю й підлогу. Де кіт лягав спати — ставили ліжко. Піч бита із глини, довго зберігає тепло. Ліжник на ній не горить. Гуцули ніколи не хворіли на радикуліти, використовували природний годинник, сонечко зайшло — лягали спати. Нікуди не поспішали, не було інсультів та інфарктів. Увечері до хати ніколи не заносили воду. А набирали вранці, зі сходом сонця, тоді в ній живильна енергетика.

У природі навіть дерева мають позитивну і негативну енергетику: під березою відпочинеш, а осика стривожить. А ще каже, що кожній людині треба вірити, бо інакше й до себе нема довіри. Не давати слова, знаючи наперед, що не виконаєш і сам схибиш.

У горах усе по-особливому. Чисте повітря. Легко дихається, бо кисню більше, озон. Його ще можна відчути після дощу. «Мені подобається коло води, вона співає, дзюрчить, — замріяно каже пан Микола. — Має бути вогнище, щоб дивитися одночасно на воду й вогонь, там стільки енергетики! Такі думки з’являються! То треба відчути, тоді зрозумієте достеменно. Бо неможливо переповісти. Це так, як кухар зварив суп і розповідає, який він смачний, а ви не скуштували».

Раніше корінчики, травичку жували й так виживали. В умовах високогір’я важко добратися до лікаря, то народними засобами й рятувалися. Пили чаї з брусниці, ожини, чорниці, малини, суниці — лікувалися проти застуди, зміцнювали імунну систему. І все це в нас під ногами.

Одяг гуцули колись робили самі, з конопляного волокна, шкур тварин, — усе екологічно чисте. Носили кожухи навіть улітку, вовною назовні. Аби яка спека — не жарко. Так само на Кавказі — шапки з молодого ягняти, і сонце не пече. А ще п’ють гарячий чай улітку.

У гуцульських банях були подібні на ванну корита, заливали дрібне сіно окропом. У тих гарячих настоях, якщо накрити зверху шерстяною хусткою, шкіра очищується й тіло оздоровлюється.

Колись, як не було вовняного ліжника, робили сінники із другого укосу. І подушки з трави. Тепер також до тих давніх традицій повертаються. Духмяні подушечки в туристів нарозхват...

Людмила СТРАЖНИК.
Фото автора.

Івано-Франківська область.

/article-text